Постанова ВГСУ від 21.05.2015 року у справі №917/930/14

Друк

Пошук

336

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 21.05.2015 року у справі №917/930/14
Постанова ВГСУ від 28.08.2014 року у справі №917/930/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року Справа № 917/930/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників: прокуратури: Боднарчук В.М. - прокурор ГПУ, посв. №023013, відповідача-1: Дзюбло О.І. - дов. від 11.11.14, відповідача-2, третіх осіб: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПолтавської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від05.03.15у справі№917/930/14 Господарського суду Полтавської областіза позовом Першого заступника прокурора міста Полтавидо 1.Полтавської міської ради 2.Приватного підприємця ОСОБА_6 треті особи1.Управління з питань містобудування та архітектури Полтавської міської ради 2.Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадаструпровизнання частково недійсними і скасування рішень ради та зобов'язання вчинити певні дії

Перший заступник прокурора міста Полтави звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської міської ради, Приватного підприємця ОСОБА_6 про: 1) визнання недійсним і скасування пунктів 3,4,5 рішення Полтавської міської ради від 17.05.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині надання ПП ОСОБА_6 дозволу на розміщення тимчасових споруд, виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та укладання з радою договорів особистого строкового земельного сервітуту; 2) визнання недійсним і скасування пункту 6 рішення Полтавської міської ради від 05.09.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині внесення змін в додаток №2 рішення Полтавської міської ради від 17.05.13 щодо площі земельних ділянок для розташування тимчасових споруд, дозвіл на розміщення яких надано ПП ОСОБА_6; 3) визнання недійсним і скасування пункту 1 рішення Полтавської міської ради від 24.10.13 "Про затвердження документації із землеустрою на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та встановлення ПП ОСОБА_6 особистого строкового сервітуту на земельні ділянки; 4) зобов'язання ПП ОСОБА_6 звільнити земельні ділянки, загальною площею 295 кв.м, шляхом знесення тимчасових споруд та повернення їх територіальній громаді міста в особі Полтавської міської ради. Прокурор вказував на те, що зазначені рішення ради в оскаржених частинах прийняті з порушенням приписів земельного законодавства, а саме: статей 123, 124, 134, 135 401 Земельного кодексу України, та порушують право територіальної громади, як власника спірних земельних ділянок. Він наголошував на відсутності права у відповідача-2 на користування земельними ділянками на умовах особистого строкового сервітуту.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.01.15 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано пункти 3, 4, 5 рішення Полтавської міської ради від 17.05.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині надання дозволу Приватному підприємцю ОСОБА_6 на розміщення тимчасових споруд; виготовлення технічної документації з встановлення меж земельних ділянок в натурі та укладання з радою договорів особистого строкового земельного сервітуту. Визнано недійсним і скасовано пункт 6 рішення Полтавської міської ради від 05.09.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині внесення змін в додаток №2 до рішення Полтавської міської ради від 17.05.13 щодо площі земельних ділянок під розміщення тимчасових споруд, дозвіл на розміщення яких надано ПП ОСОБА_6 Визнано недійсним і скасовано пункт 1 рішення Полтавської міської ради від 24.10.13 "Про затвердження документації із землеустрою на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та встановлення підприємцю особистого строкового земельного сервітуту на земельні ділянки. В решті позову відмовлено через необґрунтованість. Місцевий господарський суд установив, що потреби відповідача-2 підлягають задоволенню у інший спосіб; що він не є землекористувачем або власником сусідніх земельних ділянок, тобто суб'єктом сервітутних правовідносин. Отже, суд дійшов висновку про те, що спірні рішення ради в оскаржених частинах прийняті з порушенням приписів земельного законодавства та прав територіальної громади міста.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.15 (судді: Шепітько І.І., Медуниця О.Є., Черленяк М.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Полтавська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 16, 140, 400, 401, 402 Цивільного кодексу України, статей 98, 100, 123, 124, 126, 134, 135 Земельного кодексу України, статей 1, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник не погоджується з висновком судів про неправомірність встановлення відповідачеві-2 земельних сервітутів для розміщення тимчасових споруд та зазначає, що рада в межах своїх повноважень розпорядилася спірними земельними ділянками, встановивши підприємцю сервітути на них. Він вважає, що прокурором при зверненні з позовом не зазначено в чому полягає порушення інтересів держави при прийнятті оспорюваних рішень.

Від прокуратури, відповідача-2 відзивів на касаційні скарги судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. та пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами вимог чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з рішенням Полтавської міської ради "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" від 17.05.13 (пункти 3, 4, 5) Приватному підприємцю ОСОБА_6 дозволено розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території земель, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Полтави; надано дозвіл на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельних ділянок в натурі та укладання з Полтавською міською радою договорів особистого строкового земельного сервітуту. Іншим рішенням Полтавської міської ради від 05.09.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" було внесено зміни у рішення від 17.05.13 щодо площі земельних ділянок під розміщення тимчасових споруд ПП ОСОБА_6 Крім того, 24.10.13 Полтавська міська рада прийняла рішення "Про затвердження документації із землеустрою на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності", відповідно до якого затверджено підприємцеві технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та встановлено йому особисті строкові земельні сервітути. Господарські суди в процесі розгляду спору установили, з підтвердженням матеріалами справи, що потреби відповідача-2 (розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів) підлягають задоволенню в інший спосіб, аніж встановлення сервітутів; що у даному випадку відсутні підстави, з якими закон пов'язує можливість встановлення спірних земельних сервітутів. Отже, як установили суди, рішення ради в оскаржених частинах прийняті з порушенням вимог законодавства (яке діяло на час їх прийняття) та прав територіальної громади міста. Разом з тим, судами було враховано наявність іншого рішення Полтавської міської ради від 22.07.14 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності", яким Приватному підприємцеві ОСОБА_6 надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава, пров. Латишева, строком на 5 років, та котре є чинним. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Першого заступника прокурора міста Полтави заявлені до Полтавської міської ради і Приватного підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсними і скасування пунктів 3, 4, 5 рішення Полтавської міської ради від 17.05.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині надання ПП ОСОБА_6 дозволу на розміщення тимчасових споруд, виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та укладання з радою договорів особистого строкового земельного сервітуту; 2) визнання недійсним і скасування пункту 6 рішення Полтавської міської ради від 05.09.13 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині внесення змін в додаток №2 рішення Полтавської міської ради від 17.05.13 щодо площі земельних ділянок для розташування тимчасових споруд, дозвіл на розміщення яких надано ПП ОСОБА_6; 3) визнання недійсним і скасування пункту 1 рішення Полтавської міської ради від 24.10.13 "Про затвердження документації із землеустрою на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та встановлення ПП ОСОБА_6 особистого строкового сервітуту на земельні ділянки; 4) зобов'язання ПП ОСОБА_6 звільнити земельні ділянки, загальною площею 295 кв.м, шляхом знесення тимчасових споруд та повернути їх територіальній громаді міста. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення цих вимог. Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України. Разом з тим, статтею 401 Цивільного кодексу України унормовано, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (стаття 404 Цивільного кодексу України). У розумінні приписів наведених норм потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном (сервітуту). Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили відсутність підстав, з якими закон пов'язує можливість встановлення в інтересах відповідача-2 земельних сервітутів. Суди установили, що потреби відповідача-2, а саме: розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів могли бути задоволені в інший спосіб, аніж встановлення сервітуту. Отже, як установили суди, у відповідача-2 за наведених обставин не виникло право на встановлення спірних земельних сервітутів. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що оспорювані рішення ради в оскаржених частинах прийняті з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Відтак, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними і скасування як незаконних. Згідно з приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Довід скаржника про те, що прокурором в позовній заяві не зазначено які інтереси держави порушені та в чому полягає таке порушення, не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки він був предметом розгляду судами та відхилений ними. Суди установили, що прокурор визначив підстави позову, зазначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту. Водночас суди установили і факт порушення відповідачами земельного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини. Інші доводи касаційної скарги не спростовують наведеного і установленого судами; їм усім надавалася оцінка судами попередніх інстанцій. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.